Працівник вправі не виконувати свої трудові обов’язки, якщо температурний режим на робочому місці не відповідає встановленим нормам, і отримувати при цьому заробітну плату.
У ст. 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на належні, безпечні умови праці. Ця норма є похідною від іншого конституційного принципу, згідно з яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3).
Реалізація конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності поряд з іншими законодавчими та нормативними актами регулюється Законом "Про охорону праці". Згідно ч.1 ст.6 цього Закону умови праці на робочому місці, санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Дія цього Закону поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та видів діяльності, а також на всіх громадян, які працюють або залучені до праці на цих підприємствах.
Санітарними нормами мікроклімату (ДСН 3.3.6.042-99) встановлено допустимі мікрокліматичні умови.
Так, згідно табл.2 допустимі межі температур для «офісних працівників» 22-28 °С в теплий період року та 21-25 °С в холодний період року.
Якщо температура на робочому місці виходить за дані межі, може виникати ушкодження або порушення стану здоров'я працівника (п.8), тобто створюється виробнича ситуація, небезпечна для життя та здоров’я працівника.
У відповідності до ч.2 ст.6 Закону працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця.
З аналізу змісту ч.2, 3 ст.6 Закону випливає, що невиконання працівником роботи, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я, є часом простою.
У відповідності до ст.113 КЗпП про початок простою працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.
Отже, коли температура на робочому місці працівника виходить за встановлені межі, він вправі припинити виконання дорученої роботи та повідомити про це свого керівника та зазначити, що це є початком простою (бажано письмово у довільній формі).
На підставі ст.13 Закону роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів.
При отриманні повідомлення працівника про припинення роботи та початок простою роботодавець зобов’язаний вжити всіх можливих заходів для створення встановленого температурного режиму на робочому місці працівника. В разі неможливості створити належні умови праці оформлюється акт простою (фіксуються причини, які зумовили призупинення роботи) та наказ власника або уповноваженого ним органу. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі. Питання необхідності присутності або відсутності на роботі працівників у разі простою може бути вирішено також у Правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства (Лист Мінпраці від 23.10.2007 за №257/06/187-07).
У відповідності до ч.3 ст.6 Закону за період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Дана норма повністю кореспондується з положеннями ст.113 КЗпП України: за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника, не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
На підставі ст.13 Закону роботодавець несе безпосередню відповідальність за недотримання законодавства про охорону праці, в т.ч. і кримінальну – статтею 271 КК України передбачено, що порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином є злочином. При цьому, достатнім буде отримання працівником навіть легких тілесних ушкоджень та заборонених дій керівника (іншої особи), або невиконання дій, які слід було вчинити згідно з законодавчими або нормативними вимогами (Постанова Пленуму ВСУ від 12 червня 2009 року №7 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва»).
.
Слід також пам’ятати, що працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку (ч.3 ст.6 Закону).
В.Зломинога
У ст. 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на належні, безпечні умови праці. Ця норма є похідною від іншого конституційного принципу, згідно з яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3).
Реалізація конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності поряд з іншими законодавчими та нормативними актами регулюється Законом "Про охорону праці". Згідно ч.1 ст.6 цього Закону умови праці на робочому місці, санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Дія цього Закону поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та видів діяльності, а також на всіх громадян, які працюють або залучені до праці на цих підприємствах.
Санітарними нормами мікроклімату (ДСН 3.3.6.042-99) встановлено допустимі мікрокліматичні умови.
Так, згідно табл.2 допустимі межі температур для «офісних працівників» 22-28 °С в теплий період року та 21-25 °С в холодний період року.
Якщо температура на робочому місці виходить за дані межі, може виникати ушкодження або порушення стану здоров'я працівника (п.8), тобто створюється виробнича ситуація, небезпечна для життя та здоров’я працівника.
У відповідності до ч.2 ст.6 Закону працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця.
З аналізу змісту ч.2, 3 ст.6 Закону випливає, що невиконання працівником роботи, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я, є часом простою.
У відповідності до ст.113 КЗпП про початок простою працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.
Отже, коли температура на робочому місці працівника виходить за встановлені межі, він вправі припинити виконання дорученої роботи та повідомити про це свого керівника та зазначити, що це є початком простою (бажано письмово у довільній формі).
На підставі ст.13 Закону роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів.
При отриманні повідомлення працівника про припинення роботи та початок простою роботодавець зобов’язаний вжити всіх можливих заходів для створення встановленого температурного режиму на робочому місці працівника. В разі неможливості створити належні умови праці оформлюється акт простою (фіксуються причини, які зумовили призупинення роботи) та наказ власника або уповноваженого ним органу. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі. Питання необхідності присутності або відсутності на роботі працівників у разі простою може бути вирішено також у Правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства (Лист Мінпраці від 23.10.2007 за №257/06/187-07).
У відповідності до ч.3 ст.6 Закону за період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Дана норма повністю кореспондується з положеннями ст.113 КЗпП України: за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника, не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
На підставі ст.13 Закону роботодавець несе безпосередню відповідальність за недотримання законодавства про охорону праці, в т.ч. і кримінальну – статтею 271 КК України передбачено, що порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином є злочином. При цьому, достатнім буде отримання працівником навіть легких тілесних ушкоджень та заборонених дій керівника (іншої особи), або невиконання дій, які слід було вчинити згідно з законодавчими або нормативними вимогами (Постанова Пленуму ВСУ від 12 червня 2009 року №7 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва»).
.
Слід також пам’ятати, що працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку (ч.3 ст.6 Закону).
В.Зломинога
Комментариев нет:
Отправить комментарий